Часу не вибираєм,

Час вибирає нас.

Труби лункі продзвенять серед ночі

Ніжно, урочо, враз.

– Хто там? – на дверях розгублена мати.

Зір поміж хмар течія.

– Мамо, це доля. Не проводжайте…

Мамо, це доля моя!

Ганна Світлична

20 квітня 1939 року в Павлограді народилася Ганна Павлівна Світлична – значна особистість в українській літературі, відома письменниця Дніпропетровщини.

Життя її гідне подиву і захоплення. З п’ятдесяти шести прожитих років сорок дев’ять Ганна Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою. В 1958 році з’являються її перші вірші. Спочатку писала російською, а після знайомства з дніпропетровським письменником Павлом Трохимовичем Кононенком – українською. Той першим помітив Ганну, окрилив її надією і вірою у власні сили. Він же допоміг видати першу збірку «Стежки неходжені весняні» (1961), а згодом «Золоте перевесло» (1963), «Сонячні кларнети» (1966).

У літературі Ганну Світличну завжди захоплювала ідея «вічного оновлення душі». Ця ідея «запевнила в тому, що як нескінченна матерія, так нескінченні воля людини, дух, органічна потреба у творчості». Саме потреба творчості і викликала появу ще дванадцяти збірок поезій.

Поезія Ганни Світличної цікава й повчальна як історія серця, яке вміє страждати так, що страждання робить його не жорстоким, а, навпаки, гуманним.

У всіх своїх поезіях Ганна Павлівна прагнула «навшпиньки дістати високості неба» і це їй вдалося.