Пам'ять… Це
не просто частина історії.
Пам'ять – це наша совість, біль, наша гордість.
Пам'яті наших дідів, батьків і старших братів, пам'яті вічно молодих солдатів і
офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам'яті тих, хто поліг
смертю хоробрих, пам'яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна
присвячується.
Доки світанками сонце встає,
А на калині зозуля кує –
Пам’ять людська не забуде повік
Мук закатованих, попелу крик.
Там, де кривавий пройшов душогуб,
Свідком лишився опалений дуб.
Чорний, як лихо. І жахом пропах.
Навіть боїться гніздитися птах.
Віти – мов горе заламаних рук.
Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!
Доки світанками сонце встає –
Нам на калині зозуля кує!
Тільки, як тріскає в тиші земля,
Стогін важкий із могил промовля:
«Спинись, Людино! Мовчки поклонись.
У тишині задумайся на мить.
І нам життя всміхалося колись.
Дзвонила сонцем сяюча блакить.
Ми мали в серці мужність і любов
І вірили у Перемоги час.
Хоча зотлілий попіл захолов,
Але наш голос досі не погас.
Орали ми і засівали лан,
Щоб добротою колосився світ.
Якби зібрати болі наших ран,
То розколовся б навіть і граніт!
Не треба сліз! Ще наші нас печуть,
Як тихо плаче росами трава.
Нехай же мирно променіє путь,
Для тих, хто наших мук не забува!
Коли не спить далекий небосхил
І стелиться туманом сивина,
Наш гнівний голос чути із могил:
«Хай буде тричі проклята війна!»
