17 березня виповнюється 165 років від дня народження талановитого художника-символіста Михайла Олександровича Врубеля.

Його творчість посіла провідне місце у формуванні українського та російського модерну. Працював у галузях станкового, монументального і театрально-декораційного живопису, станкової та книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, архітектури.

Київський період мав виняткове значення у становленні особистості Михайла Врубеля, формуванні його творчого методу. Приїхав до Києва на запрошення Адріяна Прахова для реставрації стінопису Кирилівської церкви, брав участь у відновленні стародавнього живопису в Софійському соборі. На пропозицію А. Прахова розробив ескізи до розписів Володимирського собору (1887), але був відсторонений від основних робіт.

Серед станкових творів цього періоду: «Дівчинка на тлі перського килима», «Східна казка» (обидві 1886), «Автопортрет» (1885), «Портрет В.Д. Замирайла» (1887–89), численні малюнки та акварелі. Зв'язки з Україною тривали все життя художника (картини «До ночі», «Бузок», 1900).

Центральне місце у творчості Михайла Врубеля займала тема демона, в роботі над якою найповніше втілено драматично-тривожне сприйняття світу («Демон, що сидить», 1890; «Демон зборений», 1902). Глибоко поетичні його билинні, казкові, міфологічні образи («Богатир», 1898– 99; «Пан», 1899; «Царівна-Лебідь», 1900).

 Автор портретів, пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до творів М. Лєрмонтова.

Багато творів Михайла Врубеля зберігається у Національному музеї «Київська картинна галерея» (до березня 2017 року  — Київський національний музей російського мистецтва).