У житті все починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із коріння. Так і поезія входить в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в ній щось своє, близьке і зрозуміле. Духовно бідною залишається та людина, якій байдуже поетичне слово.

 Поезія – один з найгеніальніших винаходів людства. Перефразовуючи слова поета Бориса Олійника, можна сказати, що поезія «нас охрестила на людину, піднявши з чотирьох до піднебесь». Де і коли був написаний перший віршований твір – невідомо. Можливо, то була молитва, первісне заклинання чи гімн природі? А можливо, це було перше зізнання в коханні? В Японії вважається, що поезію принесли на землю боги. Існує легенда, що колись веселий бог вітру Сусаноо переміг восьмиголового дракона, врятувавши красуню Кусінаду.  Сусаноо одружився з нею і побудував шлюбні покої, а під час будівництва склав перший вірш. Тож не дивно, що японців вважають найпоетичнішою нацією світу — в давнину у Японії існувало ціле Міністерство поезії, і до сьогодні в цій країні відбувається величезна кількість поетичних конкурсів, і навіть солідні ділові журнали обов’язково містять літературну сторінку, а у японських школах є уроки милування природою.

Втім, українці мало чим поступаються японцям у любові до поезії. Адже самих лише народних пісень по всій Україні записано понад 500 тисяч! А ще були гнівно-журливі твори Шевченка, і революційні рядки Франка, і сентиментальні строфи Лесі Українки, і музичні вірші Тичини, сонети Рильського, пісні Малишка, містичні образи Богдана-Ігоря Антонича та модерні форми поезій Ігоря Калинця і наша геніальна Ліна Костенко…

З нагоди Всесвітнього дня поезії в бібліотеці розгорнута  книжкова виставка  «ПОЕЗІЯ – то серця мова».