5 найпронизливіших книг про

Другу світову війну

«Якщо не забувати війну, з’являється багато ненависті. А якщо війну забувають, починається нова. Так говорили в давнину». Ця цитата з книги «У війни не жіноче обличчя» Нобелівської лауреатки 1983 року Світлани Алексієвич лякає своєю актуальністю й нині. Напередодні великих свят згадаємо найпронизливіші книги про Другу світову війну, які написано у XX столітті.

Еріх Марія Ремарк

«Тріумфальна арка»

Автор найпронизливіших творів про війни у XX столітті — Еріх Марія Ремарк: напевно, тому, що в його творах поряд з війною незмінно є любов. Сам письменник служив на Західному фронті в Першій світовій війні, був поранений; про що в 1929 році написав у найзнаменитішому романі епохи «втраченого покоління» «На Західному фронті без змін». Під час Другої світової війни письменник жив у США, а в Німеччині в 1943 році стратили його молодшу сестру Ельфріду — за антигітлерівські висловлювання. У 1945 виходить його роман «Тріумфальна арка», події якого відбуваються в 1938 році між двома війнами і який надзвичайно точно передає відчуття людини, затисненої в лещатах двох воєн.

Жінка йшла навскоси через міст прямо на Равика. Вона йшла швидко, але якоюсь несміливою ходою. Равик помітив її лише тоді, коли вона опинилася майже поруч. Він побачив бліде обличчя з високими вилицями й широко поставленими очима. Це обличчя заціпеніло й було схоже на маску, у тьмяному світлі ліхтаря воно здавалося неживим, а в очах застиг вираз такої скляної порожнечі, що Равик мимоволі насторожився.

«Щоденник Анни Франк»

Перший запис у щоденнику Анна Франк, дочка офіцера й підприємця Отто Франка, зробила в червні 1942 року — їй було 13 років. Анна вела щоденник упродовж двох років, поки разом з родиною перебувала в сховищі в офісній будівлі в Амстердамі, яку захопили нацисти. Дівчинка мріяла стати письменницею. Щоденник Анни Франк опублікував у 1947 її батько, єдиний, хто вижив з того сховища — сама Анна загинула в 1945 в концтаборі, захворівши на тиф. Сьогодні «Щоденник Анни Франк» перекладено 70 мовами, а загальний тираж становить понад 20 мільйонів екземплярів.

Після кожної війни завжди говорять: це ніколи більше не повториться, війна — такий жах, за всяку ціну потрібно уникнути її повторення. І ось люди знову воюють одне з одним, і ніколи не буває інакше. Поки люди живуть і дихають, вони мають постійно сваритися, і щойно настає мир, вони знову шукають чвар.

Світлана Алексієвич

«У війни не жіноче обличчя»

Одна з найвідоміших книг про війну, яку написала Нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич. За своєю суттю Алексієвич — письменниця-документалістка, тому книга створена на розповідях і голосах жінок, які брали участь у Другій світовій війні. Книгу, яку авторка написала 1983 року, жорстко критикували через натуралізм і розвінчання героїчного образу «радянської» жінки.

Якщо не забувати війну, з’являється багато ненависті. А якщо війну забувають, починається нова. Так говорили давні. Після війни багато говорили про нелюдськість, намагаючись пояснити, що сталося. Але нелюдськості, вже вибачте мені, не існує. Є тільки людське і ще раз людське.

Віктор Некрасов

« В окопах Сталінграда»

Книга автора-Киянина – саме так, з великої літери. «В окопах Сталінграда» – війна без прикрас. Головне в творі – правда про жорстокість війн,якими б вони не були. На поверхні - військовий побут і народний героїзм,побачений очима інтелігента,в його основі – глибоко схований бунт проти ідеї «людини-гвинтика». Де люди більше не люди, а жива сила, витратний матеріал. Найчастіше без техніки.

«Не щастить нашому полку. Яких-небудь нещасних півтора місяця лише воюємо, і ось вже ні людей, ні гармат. По два-три кулемети на батальйон… І зовсім недавно тільки в бій вступили – двадцятого травня, під Терновою, коло Харкова. Прямо з ходу. Необстріляних, що вперше потрапили на фронт, нас перекидали з місця на місце, клали в оборону, знімали, пересували, знову клали в оборону. Це було в період весняного харківського наступу».

Борис Васильєв

«А зорі тут тихі...»

Про жінку на війні – героїчна, не побутова версія. Але не ура-патріотична, а жива. Дивовижна та зворушлива історія про п'ятьох молодих дівчат, які без роздумів відправилися на фронт. Скільки потрібно мати мужності, щоб віддати своє життя заради майбутніх поколінь? «У війни нежіноче обличчя» – це звідси.

Тому що: «Женька раптом кинула гвинтівку і, зігнувшись, пішла за кущі, хитаючись, як п’яна. Упала там на коліна: нудило її, вивертало, і вона, схлипуючи, все когось кликала – маму, чи що… Старшина встав. Коліна ще тремтіли, і сосало під ложечкою, але час втрачати було вже небезпечно. Він не чіпав Комелькову, не кликав, по собі знаючи, що перша рукопашна завжди ламає людину, переступаючи через природний, як життя, закон «не убий».

#Читайте! Щоб знати і пам’ятати якою була ця війна та яку ціну за неї довелося заплатити.