Василь Шкляр − один з найвідоміших, читаних і «містичних» сучасних українських письменників, «батько українського бестселера». Його біографія сповнена пригод і романтики – їх Шкляр переносить і на сторінки своїх книг…

Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю. Потім він вступив на філологічний факультет Київського університету, але диплом про вищу освіту отримав у Єреванському університеті.

Спочатку Василь Шкляр працював у пресі, а потім перейшов на творчу роботу. Займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Також свого часу був прес-секретарем Української республіканської партії. У березні 1998 року був кандидатом у народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт». А у 2000-2004 роках був головним редактором видавництва «Дніпро».

Василь Шкляр є членом Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Він також є автором книг: «Перший сніг», «Живиця», «Праліс», «Ностальгія», «Тінь сови», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», «Декамерон», «Репетиція сатани», «Черешні в житі».

Василь Шкляр – лауреат багатьох літературних премій. Зокрема, «Золоте перо», «Золотий Бабай», за найкращий гостросюжетний роман, «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман», «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику».

Найбільшу популярність письменникові з Черкащини приніс роман на тему історії рідного краю – це був «Залишенець» або ж «Чорний Ворон» – під цими назвами роман про боротьбу повстанців Холодного Яру проти більшовиків вийшов практично одночасно у двох різних виданнях у 2009 році.

Саме життя Василя Шкляра теж могло б стати сюжетом книги. Чого варта тільки історія визнання його лауреатом Шевченківської премії 2011 року за книгу «Чорний Ворон». Письменник відмовився отримувати премію, поки при владі залишався тодішній міністр освіти Дмитро Табачник, якого Шкляр назвав одіозним українофобом. Помстившись патріотові за його позицію, Віктор Янукович не включив Шкляра до Указу про нагородження. І тоді Василя Шкляра визнав сам Холодний Яр – кошти, зібрані  по всій Україні патріотами були фактично рівними тим, від яких він відмовився. Це стало першою і поки що єдиною «народною» Шевченківською премією – її Василеві Шкляру привселюдно вручили під час багатотисячних вшанувань пам’яті отамана Василя Чучупаки у Холодному Яру навесні 2011 року. Ця премія – не за матеріальним, а за моральним чинником – найдорожча у колекції відзнак письменника.

За словами Василя Миколайовича найкраща для нього премія – «це прихильність моїх читачів. Те, що мої романи мають найширший попит, вони найкраще продаються, і це для мене найвища винагорода. Я понад усе ставлю інтерес свого читача, якого я люблю, а він мені платить тим же».

Василь Шкляр – гордість нашої сучасної літератури, співець українського спротиву тоталітарним режимам усіх часів. У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди.

Хобі митця – полювання на великого коропа, улюблена страва – шоколад натщесерце, за переконаннями – республіканець, характер нордичний із сентиментальним ухилом.