Надія ГУМЕНЮК
* * *
Хтось падає в бузок.
А хтось – в безодню.
Хтось душу розчахнув собі сьогодні
І з неї в ніч, що сивіє, мов глиця,
Ще скапує і скапує живиця.
Живи!
Усе прожити й пережити треба!
Вже Янгол світла відчиняє небо
Й лягає промінь на пітьму безодні.
Тримайсь за нього, як за перст Господній,
І вір: бузково-п’ятипелюсткОве,
Тобі призначене, розквітне вранці слово –
Щасливе, зі сльозинкою роси
Від безміру любові і краси.
Коментарі
Дописати коментар