Народ, який сміятись вміє
Ніхто не знищить, не розвіє.
Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження відомого українського поета-гумориста і сатирика Павла Газового.
Народ хоче сміятися. Навіть коли йому не до сміху. Навіть коли аж так не до сміху, що тільки й лишається – сміятися. Це добре знав Павло Глазовий. Його прості гуморески щиро звеселяли і легко запам’ятовувалися (самі назви книжок про це свідчили: «Весела розмова», «Щоб вам весело було», «Смійтесь, друзі, на здоров’я»…) Тому гуморески Глазового цитували скрізь і всюди.
Народився Павло Глазовий в селі Новоскелюватці Миколаївської області 30 серпня 1922 року. Навчався у Новомосковській педагогічній школі. Павло Глазовий був учасником Другової світової війни. Після війни вступив у Криворізький педагогічний інститут, де познайомився з Остапом Вишнею. Письменник відразу помітив талант молодого поета-гумориста і допоміг Павлу перевестись на навчання до Києва. В 1950 році Павло Глазовий закінчує філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Після чого починає працювати заступником головного редактора журналу "Перець", а згодом заступником головного редактора журналу "Мистецтво". Тоді без його гуморесок не виходив жоден журнал «Перець» і вони часто звучали зі сцени.
Павло Глазовий писав не лише гуморески, а ще й байки. А його найвеселіші гуморески часом містили трішки сумну іронію. Як оця, наприклад:
Сиджу я у залі та й думку гадаю:
«Чому не співак я? Чому не співаю?
Чому мені голосу, боже, не дав?
Я вивчив би пісню, і довго б співав
Одну і ту ж саму у кожнім концерті,
Й не знав би мороки до самої смерті».
Помер Павло Прокопович Глазовий у Києві 29 жовтня 2004 р. А його гуморески живуть без свого автора вже 18 років, як жили й поруч та разом із ним. Бо ці талановиті й веселі вірші – невмирущі. Як українська душа. Як Україна, що про неї, звертаючись до тодішніх і нинішніх «великих політиків», Глазовий написав:
Що для неї колотнеча
Ваша політична?
Ви тут гості тимчасові,
Україна — вічна!
Немає коментарів:
Дописати коментар