#Мова_Книга_Бібліозброя

Лежала осінь в жовтій позолоті,

А серце і надалі у гризоті.

Такі часи, що й годі щось сказати.

Така пора, що лиш зітхає мати.

І вітер рве березу безталанну.

І кожен ранок повний дзбан туману.

Така пора - ні спокою, ні тиші,

Одні лиш сови, шуляки і миші.

Лише інерція, лиш підтюбцем і юзом.

Ревуть ракети прямо понад шлюзом.

Лунають вибухи і дим, і дим, і дим.

І осінь ця нещасна поряд з ним.

І люди з повербанками й без світла.

Давно немає ні весни, ні літа,

Лиш осінь, а попереду зима.

Давно вже щастя й радості нема.

Така реальність, і такі сусіди.

Забулися і грози, і ковіди.

Вони не щезли, просто обмаліли.

Вони, як ріки, просто обміліли.

А залишились вибухи, атаки.

Вовки скаженні і такі ж собаки.

А залишилась квітка золота

І віра в серці нашому свята -

У свій народ, у його стійкість, силу.

У райдугу, що сяє з небосхилу.

У сонце, що зійде після пітьми

І буде мати радісна з дітьми.

Галина Потопляк