Василь Сидорович Земляк:

до 100-річчя українського письменника, кіносценариста

23.04.1923 – 17.03.1977
Василь Земляк (справжнє ім’я – Василь Сидорович Вацик) народився в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника. Згодом Василь Земляк скаже: “…Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів”.
До 1937 року Василь навчався у Миколаївській неповносередній школі, а з восьмого класу – в Йосипівській середній школі. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт.
Разом зі своїми товаришами він став на шлях боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Перші нариси і оповідання Василь Земляк опублікував у 1945–му.
Після війни він навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949-1953), працював у газеті, на кіностудії імені Олександра Довженка. Разом із поколінням письменників-фронтовиків він прийшов в українську літературу в 50-ті роки.
Ім’я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей –“Рідна сторона” (1956) та “Кам’яний брід” (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села.
У лютому 1957 його було прийнято до Спілки письменників України.
В 1963–1966 роках Василь Земляк займає посаду головного редактора Київської кіностудії.
У 60-х роках звернув на себе увагу повістями «Гнівний Стратіон» (1960) та «Підполковник Шиманський» (1966), але славу визначного майстра прози принесли романи — дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976). Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік.
Ці твори витримали упродовж небагатьох років кілька видань. Діалектика життєвих змін і сталості “основ життя” – це стихія Василя Земляка. В українській літературі середини XX століття його творчість посіла своє, належне їй місце – серед явищ найпомітніших.
Писав він також оповідання, нариси та літературно-критичні статті.
Помер письменник у розквіті сил на 54-му році життя, холодного березневого дня 1977 року, не встигнувши здійснити свої численні творчі задуми . Похований Віктор Земляк на Байковому цвинтарі в Києві.
Згодом, у 1980 році за романом «Лебедина зграя» було знято художній фільм «Вавилон — XX». Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. О.Довженка поставлено фільми «Люди моєї долини» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Дочка Стратіона» (1965).
У літературі XX ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Майком Йогансеном, підхоплену О. Ільченком, яку успішно розробляв Є. Гуцало, а згодом — В. Дрозд, В. Яворівський та ін.
Землякові належать такі слова: «Людям іноді доводиться пройти крізь міфи, щоб довоюватися до високого смислу життя».
Василь Земляк у кожному своєму творі звертається до тих життєвих вражень, які міцно закарбувалися в пам’яті, до тих настроїв, почуттів та асоціацій, які переростали в образи-метафори.
В українській літературі XX ст. порівняно невеликий за обсягом творчий доробок Василя Земляка знайшов належне йому високе місце серед найпомітніших явищ у нашому письменстві.



Коментарі

Популярні публікації