#Мова_Книга_Бібліозброя

Господи, а серце не зі сталі...

Нащо ти створив його таким,

Щоб усі тривоги і печалі

Розтікались кров'ю до судин?

Очі мами, що хоронить сина,

І дитячі сльози, - мов ножі,

Ріжуть, ранять, колять без упину

Кожен клаптик тіла і душі.

Чорні стрічки на яскравих фото,

Скільки їх повинно бути ще,

Щоби всі ті прокляті істоти

Перестали лізти із печер?

Скільки ще платити за свободу

Нашими батьками і дітьми?

Й скільки ще вкраїнському народу

Виглядати світла із пітьми?

Вдуматись лишень в усі деталі,

В кожне горе... І чекати див.

Господи, та серце ж не зі сталі...

Нащо ти таким його створив?

О. Сапріянчук