Вірі Тихій – 72
Ми живі, поки ми віримо…
Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…
Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»?
Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій.
Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?
«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході. Мова та стиль авторки вражають своєю чутливістю та майстерністю. Кожне слово має вагу, кожна фраза викликає хвилю емоцій. Олена Пшенична створює атмосферу, де час сповільнюється, а кожен момент стає цінним.
Це книга, яка залишить свій слід у серці читача назавжди. Вона нагадує нам про важливість розуміння та прийняття кожного моменту у нашому житті, про цінність людських відносин та збереження краси і в старості. "Там, де заходить сонце" Олени Пшеничної — це твір, котрий проникає в серце своєю витонченою душевністю та глибокою філософією. Це шедевр сучасної української літератури, який обов'язково залишиться в пам'яті кожного, хто з ним зустрінеться.
Коментарі
Дописати коментар