Письменницьке досьє

Іван Сокульський: «Без України ми раби»

(до 85- річчя від дня народження)

13 липня – 85 років з дня народження поета, публіциста, правозахисника, дисидента та громадського діяча Івана Григоровича Сокульського (1940-1992).

10 фактів з біографії Івана Сокульського.

1. Уродженець хутора Червоноярського Синельниківського району Дніпропетровщини.

Іван Сокульський навчався на філологічних факультетах Львівського та Дніпропетровського держуніверситетів. Його товариш по навчанню Володимир Луценко згадував, що за студентами-українськими філологами був особливо пильний нагляд «органів». 1965-го року Іван Григорович був виключений з комсомолу й з вишу в Дніпрі за фактичним звинуваченням у «націоналізмі».

2. Улітку 1968 року, коли на Дніпропетровщині була розгорнута «антисоборна кампанія», 28-річний Іван Сокульський разом з однодумцями написали «Листа творчої молоді міста Дніпропетровська» на захист роману Олеся Гончара «Собор», проти русифікації. Автори, зокрема, говорили про цькування радянською владою молодих українських прозаїків і поетів. Потому Іван Сокульський отримав свій перший термін – чотири з половиною роки колонії суворого режиму. У той час в київському видавництві «Молодь» мала вийти його дебютна збірка поезій, однак вона не побачила світ.

3. Після повернення із заслання до міста Дніпра 1974 року одружився з Орисею Лесів, сестрою священника Ярослава Лесіва, з яким познайомився й потоваришував в ув’язненні. Працював робітником на різних підприємствах та установах, звідки його час від часу звільняли. У подружжя народилася донька Марія.

4. У жовтні 1979 року вступив до Української Гельсінської групи. За пів року був заарештований органами КДБ. Йому інкримінували наклеп на радянський лад, у провину ставили вірші, навіть ті, за які він уже був покараний раніше. Родичів на суді не було, їм повідомили про нього вже після закінчення. Останнє слово на суді Іван Сокульський виголошував 6 годин. Був засуджений до 10 років ув’язнення.

5. На початку 1980-х в обласній газеті Дніпропетровщини «Зоря» з’явилося сфабриковане інтерв’ю Івана Сокульського під назвою «Прозріння». Іван Григорович, перебуваючи за ґратами, домагався спростування. За звинуваченням у «злісному хуліганстві й порушенні тюремного режиму» – за бійку, якої не було, – він отримав ще три роки за ґратами.

6. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко¬тельна.

7. 1989-го року Іван Сокульський повернувся до міста Дніпра. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги».

8. 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ.

22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

9. Творчий доробок Івана Сокульського складається із збірки «Владар каменю» – вийшла після його смерті. Її підготувала до друку його вдова. Ще дві поетичні збірки складаються з унікальної книги листування з донькою «Листи до Марієчки» і двотомника епістолярної спадщини «Листи на світанку» виданих стараннями дружини Орини Сокульської.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» І ступеня та Орденом Свободи.

10. З 2016 року в місті Дніпрі є вулиця Івана Сокульського, а з 2018-го – мурал, присвячений Івану Григоровичу Сокульському.