А вже вночі навшпиньках ходить осінь,

Помалу груші в кошика кладе,

І де-не-де деревам в довгі коси

Жовтаві стрічки згодом заплете.

Сховає сукні, що квітчасті, до підлоги -

У закутку давно забутих днів…

І буде пахнути сторінками із книги,

І травами з туманних вечорів.

І пирогами… з ноткою ванілі,

Що жовтим човником у захід попливуть

І будуть гріти вечорами тіло,

А потім втомлено і солодко заснуть…

А осінь зорепадом буде мліти,

Залишить серпня відблиски на дні,

Які захочеться до краплі всі допити,

Щоб зберегти цей серпень у собі.

Аліна Войтенко