80-та річниця завершення Другої світової війни

 

Сьогодні, другого вересня 2025 року світ відзначає 80-ту річницю завершення Другої світової війни. Історія промовляє: війна закінчилася, людство видихнуло з полегшенням, настав мир. Але для України ця дата має подвійний сенс. Для нас – це символ не лише перемоги та визволення від нацистської окупації, а й нового поневолення Москвою. Ми стали переможцями без свободи, союзниками без права голосу, жертвами без належної пам’яті. Україна, знає справжню ціну війни.  Це – наочне підтвердження того, що історія не прощає помилок. Непокаране зло повертається. Із двох найбільш злочинних тоталітарних режимів XX сторіччя – а це німецький нацизм та сталінська тиранія – перший був покараний, а другий – ні. В результаті Німеччина перетворилася на одну з найбільших економік світу, а СРСР – на Імперію Зла, на державу-карикатуру. Остання виродилася у не менш зловісний режим, і напад на Україну демонструє сьогодні справжню сутність путінської рашистської Росії – спадкоємниці потворної імперії. Друга світова війна стала найкривавішим глобальним збройним конфліктом в історії людства. Вона спалахнула у Європі першого вересня 1939 року і завершилася 2 вересня 1945-го. Вогнем жорстоких битв були охоплені понад 60 країн з двома непримиренними таборами. З одного боку діяв блок країн так званої Осі (Німеччина, Італія, Японія та ін.), з протилежного – антигітлерівська коаліція: СРСР (до якого належала Україна), США, Велика Британія, Китай та їхні союзники. У котел найбільшої битви XX сторіччя на потреби фронтів, де брали участь понад 100 млн осіб, було кинуто величезні економічні, промислові та наукові ресурси. У ході цього конфлікту стався єдиний в історії випадок застосування ядерної зброї. На початку серпня 1945 року США скинули на Японію дві ядерні бомби. Друга світова війна відзначалася небаченим масштабом масових убивств та злочинів проти людяності. У ній загинуло майже 85 мільйонів людей. Найбільших людських втрат серед країн антигітлерівської коаліції зазнав СРСР – близько 27 мільйонів, США – понад 400 тисяч бійців, Велика Британія – 450 тис., Франція – 570 тис., Польща – близько 6 млн.

Втрати найбільших держав-агресорів становили: Німеччини – майже 9 млн, Японської імперії – 2,5 млн, Італії – 500 тис. осіб. Для України війна розпочалася не в 1941році, як писали в радянських підручниках, а в тому ж 1939-му. Від самого початку Україна була в центрі збройного протистояння в Європі. При цьому кремлівська пропаганда навмисно говорить лише про 1941-1945 роки і не згадує 1939-1941-й, коли і Радянський Союз був агресором. Україна у складі СРСР поклала на вівтар перемоги щонайменше 14 мільйонів життів. Сукупні втрати українців включають полеглих у боях, померлих у полоні, жертв окупаційного режиму, а також цивільних, які загинули внаслідок бомбардувань, голоду та хвороб. Це приблизно 45% від загальних людських втрат Радянського Союзу. Нещодавно у Держдумі Російської Федерації оприлюднили нові цифри людських втрат СРСР у Другій світовій війні. Згідно з розсекреченими даними Міноборони РФ, втрати Радянського Союзу становлять 41 млн 979 тис., а не 27 мільйонів, як інформували раніше. Якщо це так, то і число втрат України виглядатиме дещо іншим. Хоча б з огляду на те, що республіка була другою в Радянському Союзі за чисельністю та потенціалом. На фронтах воював кожен п’ятий українець, а мобілізація до лав Червоної армії при звільненні території республіки була масовою та мало контрольованою. За роки тієї війни до лав Червоної Армії загалом було мобілізовано понад 7 млн громадян Української РСР, що становило майже 23% особового складу Збройних сил Радянського Союзу. Україна дала Червоній Армії 7 командуючих фронтами та арміями, 200 генералів, величезну кількість офіцерів. Якщо говорити про відзнаки, то серед 113 двічі Героїв Радянського Союзу (найвищий на той час ступінь відзнаки) є імена 32 українців, а в числі тричі Героїв – один з найкращих льотчиків Другої світової сумчанин Іван Кожедуб. Сотні тисяч українців віддали своє життя у боях за визволення Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Серед 589 нагороджених однією з найвищих відзнак того часу – "Золотою Зіркою" за взяття Берліну, 100 – українці. Замість відображення героїзму та жертовності українського народу російська пропаганда у численних кінофільмах, творах художньої літератури, псевдоісторичних викладках десятиріччями створювала образ типового українця як недолугого вояки, комічного куховара, зрадника тощо. І ця брехня розповсюджувалася по всьому світу.

Одна з найбільших трагедій нашого народу в тому, що українців Друга світова розділила дуже жорстоко. Тисячі з них билися в союзницьких арміях різних європейських країн, у тому числі США та Канади. Тому іноді виходило, що українець мав стріляти в українця – бо так розпорядилися чужі імперії. Воєнна статистика свідчить, що у військах багатьох країн-переможців воювало багато українців: Польщі – 120 тисяч, США – до 80 тисяч, Канади, Франції – до 5 тисяч. Масштаби руйнувань в Україні вражають. Внаслідок бойових дій було зруйновано понад 700 міст і містечок, Київ знищено на 85%, Харків – на 70%, виведено з ладу понад 45% житлового фонду, зруйновано 1,8 млн житлових будинків у селах, близько 10 млн людей залишилися без даху над головою. Матеріальні втрати України внаслідок Другої світової війни оцінюються у 285 млрд карбованців, у еквіваленті це 100 млрд доларів. Україна була повністю окупована нацистами. Росія – лише на 5-7% території. За наказом Сталіна, при відступі у 1941 р. з України було вивезено 550 промислових підприємств, майно та худобу тисяч радгоспів, колгоспів, десятки наукових та навчальних закладів, осередків культури, значну кількість історичних та художніх цінностей. В процесі евакуації виїхало 3,5 млн жителів УРСР – кваліфікованих робітників та фахівців, науковців, творчої інтелігенції. Всі вони віддали свої трудові та інтелектуальні сили на розвиток воєнного і економічного потенціалу СРСР. Ще один вимір трагедії – мобілізація. Сталін і Жуков, просуваючись територією України, масово забирали прямо з вулиць і сіл 17-18-річних юнаків та гнали їх без зброї у бій. Картина була наскільки жахливою, що німецькі генерали доповідали Гітлеру, як "росіяни" кидають у атаку тисячі беззбройних підлітків. Ці діти гинули масово, а Москва писала у переможних реляціях: "виконали завдання". Після війни Сталін "віддячив" своєму народу репресіями: близько 1 мільйона радянських солдатів – колишніх полонених, серед яких було немало й українців, незабаром опинилися у таборах ГУЛАГу як зрадники. Окремою трагічною сторінкою історії було ставлення до ветеранів-інвалідів, яких після війни примусово виселяли з міст, приховуючи їх від суспільства та відправляючи у віддалені регіони, такі як острови Ладозького озера або глухі місця Сибіру. Такий злочин режиму мав місце перед ювілеєм Сталіна 1949 року. У деяких випадках фронтовиків-інвалідів просто розстрілювали, як "тунеядців". Багато ветеранів-інвалідів були приречені на тяжке життя у таборах та задвірках імперії і не мали можливості повернутися до нормального життя.

Радянська історіографія та теперішня кремлівська пропаганда виокремила з Другої світової радянсько-німецький її період, дала їй назву "Великая отечественная" та в путінській версії перетворила на перемогу Росії. Тон задав Сталін своїм відомим тостом: "Я пью за великий русский народ". Путін пішов далі, коли у 2010-х заявив, що "війну можна було б виграти й без українців". Це пролунало як знущання над мільйонами жертв воєнних битв та над почуттями їхніх нащадків. У 2020-му російський диктатор написав статтю для західних ЗМІ, де фактично повторив пропагандистський радянські міфи: лише Росія була головним "визволителем" від нацизму. Усім іншим народам він відвів другорядну роль. Правдою є те, що перемогу у Другій світовій війні здобула не Росія і навіть не СРСР, а коло країн антигітлерівської коаліції. Найбільший внесок у перемогу, звичайно, належить Радянському Союзу. У його складі було 15 національних республік. І це треба пам'ятати завжди.