- Як ти?

- Жива, але... росія ніяк не вмре.

- Як ти?

- Ховаю маму.

Як зірка, була яскрава.

- Як ти?

- Поки не вдома.

Страшна від недому втома...

- Як ти?

- Лежу в лікарні.

Замість кави в кав'ярні.

- Як ти?

- Шукаю сина.

Зникла моя дитина.

- Як ти?

- Не маю хати.

Танком розбили кати.

- Як ти?

- В окопі, друже.

Тут небезпечно дуже.

- Як ти?

- Не можу спати.

Сина треба чекати.

- Як ти?

- Додому рветься

моє налякане серце.

- Як ти?

- В Європі. Знаєш...

Жалієш, коли втрачаєш.

- Як ти?

- З катами поряд.

Чую російський сморід...

- Як ти?

- В авто стріляли.

З родиною бігли полями.

- Як ти?

- Боюся дуже.

В Харкові страшно, друже.

- Як ти?

- Грошей бракує.

Батько хворий, нервує...

- Як ти?

- Сиджу в Херсоні.

Посивіли швидко скроні.

- Як ти?

- Допомогаю.

Вдень. А вночі волаю.

- Як ти?

- У сина в шпиталі.

Як без ноги він далі?

- Як ти?

- Чудом вціліла.

Поряд квартира згоріла.

- Як ти?

- Син у полоні.

Сльози такі солоні...

- Як ти?

Коротке питання,

в ньому - наш біль і страждання.

- Як ти?

Всміхнусь я щиро:

- Хочу країні миру!

Ірина Линник